Деякі атомні ядра — як переповнена валіза: в них занадто багато протонів і нейтронів, і вони не можуть утримати все разом. Щоб стати стабільнішими, вони «скидають зайве» — випромінюють частинки та енергію. Це і є радіоактивність. Явище відкрив у 1896 році французький фізик Анрі Беккерель, коли випадково помітив, що солі Урану засвічують фотопластинки навіть у темряві. Незабаром Марія та П'єр Кюрі відкрили два нових радіоактивних елементи — Полоній і Радій.
Існують три основних типи радіоактивного випромінювання. Альфа-частинки — це ядра Гелію (2 протони + 2 нейтрони), великі й повільні, їх зупиняє аркуш паперу. Бета-частинки — швидкі електрони або позитрони, їх зупиняє алюмінієва фольга. Гамма-промені — високоенергетичне електромагнітне випромінювання, для захисту потрібен товстий шар свинцю або бетону. Під час розпаду елемент перетворюється на інший: Уран-238 через ланцюг розпадів перетворюється на стабільний Свинець-206.
Радіоактивність — це не тільки небезпека, а й потужний інструмент людства. У медицині радіоактивні ізотопи використовують для діагностики (ПЕТ-сканування) та лікування раку (променева терапія). В енергетиці — ядерні електростанції виробляють близько 10% світової електроенергії. В археології — радіовуглецеве датування (C-14) дозволяє визначити вік давніх артефактів. У побуті — димові сповіщувачі містять крихітну кількість Америцію-241. Радіоактивність — одна з найпотужніших сил природи, яку людство навчилося використовувати.