У 1869 році російський хімік Дмитро Менделєєв зробив одне з найважливіших відкриттів в історії науки. Він помітив, що якщо розташувати хімічні елементи в порядку зростання їхньої атомної маси, їхні властивості повторюються через певні інтервали — як ноти в музиці повторюються через октаву. Лужні метали (Літій, Натрій, Калій) — всі м'які, реактивні, легко реагують з водою. Благородні гази (Гелій, Неон, Аргон) — всі інертні, майже ні з чим не реагують. Ця закономірність і є періодичний закон.
Геніальність Менделєєва проявилася не тільки у відкритті закону, а й у його сміливих передбаченнях. Він залишив порожні клітинки у своїй таблиці для ще не відкритих елементів і навіть описав їхні майбутні властивості! Наприклад, він передбачив існування «ека-алюмінію» (пізніше відкритого як Галій) та «ека-силіцію» (Германій). Коли ці елементи були знайдені, їхні реальні властивості майже ідеально збіглися з прогнозами Менделєєва, що стало тріумфом його теорії.
Сучасне формулювання періодичного закону дещо відрізняється від початкового: сьогодні елементи впорядковують не за атомною масою, а за атомним номером (кількістю протонів). Це уточнення пояснило кілька «аномалій» оригінальної таблиці та зробило закон ще точнішим. Періодичний закон — це фундамент, на якому стоїть уся сучасна хімія.