Електронна конфігурація — це свого роду «адреса» для кожного електрона в атомі. Уявіть великий готель: у ньому є поверхи (енергетичні рівні: 1, 2, 3...), на кожному поверсі — різні типи кімнат (підрівні: s, p, d, f), а в кожній кімнаті може жити обмежена кількість гостей (електронів). Рівень s — це маленький одномісний номер на 2 електрони, p — тримісний на 6, d — п'ятимісний на 10, а f — семимісний на 14. Електрони заселяють «готель» за суворими правилами: спочатку заповнюються нижчі поверхи, потім вищі.
Записується електронна конфігурація так: 1s² 2s² 2p⁶ 3s² 3p⁶ — це, наприклад, Аргон (18 електронів). Перша цифра — номер енергетичного рівня, літера — тип підрівня, а верхній індекс — кількість електронів на цьому підрівні. Гідроген з одним електроном — просто 1s¹. Карбон із шістьма — 1s² 2s² 2p². Саме електрони на зовнішньому рівні (валентні електрони) визначають хімічну поведінку елемента.
Електронна конфігурація пояснює, чому періодична таблиця має саме таку структуру. Блок s (групи 1-2) — заповнюються s-орбіталі. Блок p (групи 13-18) — p-орбіталі. Блок d (перехідні метали, групи 3-12) — d-орбіталі. Блок f (лантаноїди та актиноїди) — f-орбіталі. Елементи в одній групі мають подібну конфігурацію зовнішніх електронів, тому й хімічні властивості схожі: усі лужні метали мають конфігурацію ns¹, а благородні гази — ns²np⁶.